Згадати все: 35 років Університету у спогадах та перспективних планах його аксакалів та сучасників

Університет Григорія Сковороди в Переяславі > Публікації > Новини > Згадати все: 35 років Університету у спогадах та перспективних планах його аксакалів та сучасників

На календарі середа, 23 червня – як і кожен день року вона, безумовно, має свої родзинки та особливості, сповнена іменами окремих людей, назвами визначних подій й певних професійних свят. Проте для нашого університету цей день справді є вкрай непроминальним та непересічним. Рівно 35 років тому – 23 червня 1986 року – він розпочав свою діяльність як Переяслав-Хмельницький філіал Київського державного педагогічного інститут ім. О. М. Горького. То вже далі був етап його становлення як повноправного інституту, пізніше – університету. То вже згодом його життєплин наповнився рядом інших важливих дат. Але найважливішою є саме ця – днина, у яку все почалося. Напередодні свята аксакали науково-педагогічної справи альма-матер, яка пройшла непростий шлях і нині продовжує і примножує свої славні традиції, поділилися з нашою редакцією своїми спогадами про перші кроки університету у 86-му, непрості 90-ті та багатообіцяючий початок 2000-х років; цікавими історіями та власним баченням здобутків університету; окреслили перспективи розвитку рідного закладу та набажали йому багато гарних слів з нагоди дня народження. Погодьтесь – хто краще розповість про університет, як не його сподвижники? Їм слово!

Олександр Потапенко – завідувач кафедри української лінгвістики та методики навчання факультету української та іноземної філології:

PHD_8447

«На початку нашої діяльності ми мали тут справжній демократичний лад, адже разом зі студентами облаштовували нашу територію, діставали наші перші книги, збирали меблі, влаштовували дозвілля – це була дуже толерантна і доброзичлива атмосфера. Та «педагогіка співробітництва», яка пропонується в країні нині, в нашому університеті почалася 35 років тому. Я думаю нам багато що вдалося – за обидвох ректорів, світлої пам’яті Іванові Стогнії та Вікторові Коцурові наш заклад помітно зміцнився, наростив свій кадровий потенціал, фахово зріс. Фактично, нині ми маємо собі гідну зміну з молодих талановитих науковців, яких невпинно готували ще від перших років діяльності університету.

Приємно, що ми маємо свої власні славні традиції – щорічно зустрічаємося з нашими випускниками, зокрема, на філологічному факультеті. Багато з них нині є чудовими педагогами, методистами, директорами та завучами шкіл, мають звання заслужених працівників освіти України, працюють у багатьох державних відомствах. Усі вони згадують нас  та тепло відгукуються про нас. Приміром, незабаром, має відбутися зустріч з першими випускниками нашого факультету, і це вже не перша гарна зустріч, яку подарує цей рік. Горді за кожного з наших випускників, і дякуємо їм за цю співпрацю яка триває вже по кілька десятиліть.

Колись я написав гімн університету, де є приблизно такі слова «храм науки і духу восславим вовік» – я хотів би, аби наш університет, який вже став храмом науки і духу, приділив увагу не лише здобуттю нашими студентами відповідних кваліфікацій, а й розвивати духовність, культуру, естетику і т.д. Власне, в цьому і полягатиме моє побажання усім сковородинівцям».

Лариса Калмикова – завідувачка кафедри кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти факультету історичної та соціально-психологічної освіти:

Калмикова Л.О.

«У 1987 році я була переведена сюди з інституту Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова – прим.авт.), де я перед тим пропрацювала п’ять років. Ми усі приїхали сюди з різних міст колишнього СРСР – геть різні за своєю ментальністю і мовою, за своїм походженням та науковими школами й університетами, де працювали до цього. Нове місто, новий заклад, абсолютно новий і неусталений колектив, який ми з нуля будували і наповнювали традиціями. Коли ми почали розбудовувати те, що ви нині бачите, тут майже нічого не було – усе це ми робили і садили власними руками, спільно з нашими першими студентами. Звісно, не всі дерева приживалися – ми їх часто пересаджували. Але, врешті, ви прекрасно бачите яким ошатним є подвір’я нашого університету. Хочеться згадати у цей день Івана Петровича Стогнія – на тих початках він був дуже зацікавлений у розвитку університету, дбав про матеріальне забезпечення та озеленення цієї території, не шкодував грошей на це.

Уже не викреслити з історії університету і не забути вовік того ставлення людей до розбудови нашого закладу – як філії, самостійного інституту, університету. Ставлення ентузіастів, небайдужих людей, зацікавлених у зростанні нового сучасного перспективного закладу вищої освіти. Нині такого ставлення вже майже не знайдеш у молодих поколіннях викладачів, які приходять нам на підмогу.

Нині ми рухаємося у дуже правильному і перспективному напрямку – не лише розвиваємо науку і активно заявляємо про себе у світовому співтоваристві (себто, публікуючись у науково-метричних базах Scopus і Web of Science – прим.авт.), а й дбаємо про акредитацію усіх існуючих освітніх спеціальностей та про відкриття нових. За рахунок докторських і кандидатських рад, ми готуємо нових науковців, оновлюємо кадри, розвиваємо якість освіти і нашу конкурентоспроможність, приділяємо велику увагу особистісному розвитку наших здобувачів – тих, хто далі піде працювати в соціум.

Колектив університету для мене є родиною, з якою я перебуваю усі 35 років, як то кажуть, день у день на одному «п’ятачкові» – ми справді зріднилися і неначе приросли одне до одного, а відтак мені хочеться побажати всім того, що зазвичай бажають рідним і близьким людям: міцного здоров’я, благополуччя та достатку усім колегам та їм сім’ям. Творчих успіхів, креативності і процвітання університету і всім, хто тут працює і навчається!».

Валерій Хомич – завідувач кафедри цифрових технологій навчання факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій:

Хомич В.Ф.

 «Наші перші дні роботи були чимось новим і незвіданим, адже заклад вищої освіти на теренах Переяславщини був явищем унікальним: ми вникали в роботу, освоювали нові підходи, мали прагнення до саморозвитку і наукового зростання, рівнялися на передових науковців. Поруч з тим як з роками міцнів і потужнішав університет, набирала нових обертів і моя професійна діяльність – я прийшов сюди простим викладачем і пройшов шлях до першого проректора. Саме завдяки оцій мотивації, яка була в нашому науковому середовищі, я мав мотивацію захистити дисертацію, отримати наукові звання, виконувати інші функції завдяки яким, сукупно, і вніс ту маленьку дещицю у становлення нашого закладу. Нам вдалося сформувати потужну матеріально-технічну базу, потужний науковий колектив та наші наукові школи, акредитувати та ліцензувати багато спеціальностей та розширити мережу факультетів, здійснити структурні переорієнтації та залучити молодь. Врешті, знайти нові підходи і бачення й викристалізувати команду університету на чолі з нашим ректором Віктором Петровичем Коцуром. Я віддаю йому належне, адже все це відбувалося якраз завдячуючи йому. Зараз ми йдемо в ногу з нашим європейським вибором, сучасними тенденціями і підходами, баченням вищої освіти на теренах України і зарубіжжя.

 Говорячи про наші основні здобутки, передусім, я завжди відзначав ініціативу студентства – гордився ним та його досягненнями. Кожен університет існує саме заради студентів та завдяки ним. Студент – це наш основний стейкхолдер, який визначає місію та майбутнє закладу. Усе, що ним досягнуто ніяк не можна забувати і применшувати, бо це підносить наш заклад на новий щабель – це іміджеві моменти, наша популяризація. Водночас, дякую усьому педагогічному колективу, який зумів втримати свої позиції у жорсткій освітянській конкуренції, а відтак ми продовжуємо займати своє чільне місце, зокрема, серед педагогічних закладів.

 Університету бажаю процвітання, зміцнення, реалізації закладеної стратегії та здійснення усіх планів та задумів. Я думаю, що наша командна робота, дух нашої взаємодопомоги та підтримки й надалі даватиме свої результати. Я покладаю надії на нашу молоду команду, і завжди при потребі їй допоможу, аби ми крокували у майбутнє виключно впевненими кроками!».

Ольга Шкира – директорка бібліотеки університету:

Шкира О.І.

«35 років університету – це ціла епоха мого життя, не зважаючи на зміни назв нашого закладу, свідком яких я звісно ж була. Я сюди прийшла працювати в бібліотечну систему геть молодою дівчиною, рівно 35 років тому. Тоді бібліотека з її книгосховищем та читальними залами була ще в першому корпусі – у нинішніх приміщеннях нашого музею та кафедри дошкільної освіти відповідно. Пишаюсь, що через мої руки і моє бачення пройшло кілька поколінь студентів та викладачів, студентів, які згодом стали тут викладачами. Пригадую на чиє ім’я було виписано перший формуляр – це була наша психологиня Галина Олексіївна Хомич. З особливим теплом ставлюся до всіх тих, хто працює разом зі мною у нашому закладі з перших його днів. Я залюбки згадую усю історію книгозбірні нашого університету, в іменах, датах і подіях, проте малий обсяг цього коментаря, на прикрість, не дасть змоги переповісти її повністю. Бібліотека – це серце університету. Я щаслива тим, що все моє життя прив’язане до тої молодої енергетики, яка тут панує, і спільно з якою ми можемо втілювати усі задуми та проєкти в нашому бібліотечному просторі!

Хочу відзначити що колектив нашої бібліотеки є мобільним, мандрівним та дуже творчим. Наша родзинка полягає у тому, що ми оперативно та ефективно реагуємо на усі виклики часу. Нам завжди важливо бачити бібліотечну картину в Україні, самовдосконалюватися та переймати досвід. Відтак, вже багато років поспіль ми двічі на рік намагаємося подорожувати кращими книгозбірнями нашої Батьківщини, зокрема, її освітніх закладів. У цих поїздках ми не лише вивчаємо історію, знайомимося з цікавими людьми, переглядаємо безцінні надбання нашої землі, але й пропускаємо через себе увесь досвід, який потім враховуємо у своїй роботі. Тривалий час ми мріяли про появу в нашому університеті копії «Пересопницького Євангелія», вивчали його історію та навіть мали нагоду якось переглянути в бібліотеці Вернадського його оригінал з підписом гетьмана Мазепи на адресу Переяславського колегіуму. І от цієї зими ця мрія, нарешті, здійснилася. Звісно ж, ми маємо багато планів, які, з різних причин, досі перебувають у процесі реалізації, чекають свого часу та відповідних фінансових можливостей. Переконана, що все нам вдасться.

Побажаю усьому нашому колективу здоров’я та миру. Нехай зростають наші надбання, хай за кожним перепочинком на нашому шляху завжди буде сплеск нових перспектив та свіжого бачення, хай не міліють наші джерела. Хай все найкраще, що сталося з нами на цьому 35-річному шляху завжди буде з нами і тільки примножується!».

Віктор Куйбіда – декан факультету фізичної культури, спорту і здоров’я:

Куйбіда В.В.

 «Я сьогодні, наскільки мав час, сидів і пригадував перші цікаві кроки нашого університету. Я зберігаю мішок альбомів, вступних робіт, зокрема, братів Кличків, веду різні записи. Приміром, перший конкурс краси, який відбувався в нашому місті виник саме в нас – на педагогічному факультеті університету. Пам’ятаю ім’я найпершої красуні університету – Олена Тарасевич з Яготина, а віце-міс стала Інна Кобилінська. Пригадую час, коли у підвалі університету, де нині тренуються наші борці та репетирують артисти, відбувалися дискотеки, які для перших сковородинівців організовували Олександр Ісак та Олена Семененко. До слова, усі зображення, які там можна донині побачити оформлював випускник педагогічного факультету Василь Казанцев. Також я був свідком зародження днів факультетів, які тоді мали назву «Педфак-шоу» чи «Фізфак-шоу» – якраз на цих факультетах вони й зароджувалися, решта приєдналася дещо пізніше. У ході їх проведення відбувалися благодійні аукціони на яких продавалися книжки викладачів, їх капці, якісь додаткові бали до заліків, «дух професора Бондаря», який міг допомогти під час іспитів та сесії. Якщо ж згадати КВК, то були часи коли певні факультети у своєму складі мали одразу по шість конкурентних команд. Коли не було стадіону то грали у футбол на лузі, а з часом мали на стадіоні власний басейн – маю відеодокази своїх слів. Про все це можна розповідати довго, але ми обмежені в обсязі цього коментаря.

Головним здобутком університету за ці роки я б сміливо назвав нашого ректора, який повів цей університет вперед. Не знаю, хто б окрім Віктора Петровича міг би це зробити. Змінилося багато президентів, міністрів, векторів і напрямів руху в країні та освіті, підходів до безлічі процесів. На кожному з етапів діяльності нашої альма-матер було багато ризиків – його могли з кимось об’єднати, закрити, не акредитувати або що. Під його чітким керівництвом ми долали усі ці загрози. Поруч з тим у нас завжди була команда – певне ядро, яке бачило куди має рухатися університет, не відділяло інтересів певних структурних підрозділів від загальноуніверситетських, не перетягували на себе ковдр. Важливими завжди були і студенти – з ними робити будь-що завжди набагато простіше, у плані їх підтримки та розуміння.

Серед наших перспектив надалі діджиталізація нашої діяльності – пандемія мине, а усі цифрові процеси, які ми освоїли, лишаться. Приміром, особисто я вже ніколи не відмовлю собі у задоволенні читати лекції в он-лайні – за статистикою на нині їх переглядали 20 000 разів. Я не знаю, скільки мені років було б потрібно працювати наживо, аби охопити таку аудиторію, яка переглянула б хоч шматочок моєї розповіді. Серед їх глядачів – наші випускники, партнери з інших університетів та спортивних федерацій, які мають запит на певні теми, наші здобувачі-спортсмени, які можуть знаходитися на тренувальних зборах у будь-якій точці світу і переглядати мої лекції у вільний час чи в дорозі, зокрема, й по кілька разів. Бо лекція прочитана в мережі зберігається там багато років і може переглядатися по кілька разів. У той же час, важливо аби лектор перетворювався на консультанта – час показує, що завчені класичні лекції стають атавізмом, і нині такі заняття мають проходити у формі бесіди. Всесвітня мережа – це швидкий доступ до різних тематичних статей, з якими мають ознайомлюватися наші фахівці-педагоги. Словом, без цифровізації нам вже нікуди.

Наостанок зичу всім нам запасу бажань і енергії піднімати свою життєву траєкторію успіху і перемог. А якщо не вдається, то суто вийти на пік і довго там триматися!».

Антоніна Розсоха – завідувачка Відділу аспірантури та докторантури університету:

Розсоха А.П.

«Я дуже добре пам’ятаю свій перший день в університеті, співбесіду з тодішнім ректором Іваном Петровичем Стогнієм, після якої мені запропонували посаду старшого лаборанта кафедри природничих дисциплін. Тоді у нас було не так багато факультетів і спеціальностей, проте університет невпинно розвивався – будував свої гуртожитки, корпуси, нарощував свою матеріально-технічну базу, формував педагогічні кадри, які згодом поповнили ряди працівників нашого університету. Я рада, що доля звела мене з цим колективом – я рада співпраці з усіма своїми колегами. Багато хто вже відійшов у вічність, із тих хто починав усі ці процеси.  

Наше найбільше досягнення за ці роки – потужний науково-педагогічний колектив, який поповнив скарбничку наших здобутків. Звісно ж, це і відділ аспірантури та докторантури університету. Наші спеціальності, наші факультети. Змінювався університет – розширювався, ставав дедалі ошатнішим. Але основна заслуга – це люди, які наповнюють ці стіни життям.

Хочу побажати усім своїм колегам – усім педагогам та співробітникам – здоров’я, терпіння та удачі. Життя не є простим, а відтак усім затишку та добра. Процвітання сковородинівській альма-матер! Хай все добре неодмінно триває та примножується!»

         

Ольга Яременко – головна бухгалтерка університету:

Яременко О.І.

«Я займаю посаду головного бухгалтера університету з 1998 року. Пригадую, що коли приступала до своїх обов’язків то ми мали надзвичайно велику заборгованість – по заробітній платі, стипендіях, комунальних платежах. Період був справді важкий, університет переживав недофінансування коштами загальнонародного фонду, мав мізерні надходження до спеціального фонду (контрактна форма навчання ще лише запроваджувалася – прим.авт.). Проте з року в рік надходження збільшувалися, і сьогодні я впевнено можу сказати, що університет не має жодних заборгованостей – він розвивається, вчасно виконує свої фінансові зобов’язання.

Наш основний здобуток за ці роки, на мій погляд, полягає у зміцненні матеріально-технічної бази. За нашими плечима роботи капітального характеру, поточні ремонтні роботи – усе це виконувалося за рахунок власних надходжень, і все це є заслугою нашого колективу. Якщо говорити про перспективи, то нині ми маємо продовжувати нарощувати власні надходження, розширювати перелік платних послуг, адже якщо навчальний заклад має бюджет то йому все під силу.

З нагоди нашого свята бажаю усьому нашому колективу міцного здоров’я, оптимізму, фінансової стабільності, витримки і впевненості в завтрашньому дні».

Юрій Підборський – доцент кафедри загальної педагогіки і педагогіки вищої школи факультету:

Підборський Ю.Г.

«Звісно ж мої перші кроки в університеті згадуються мені як час, коли усі аксакали нашого колективу були молодими та завзятими. Тоді, після досвіду роботи в школі, я по новому дивився на проблеми підготовки студентської молоді – моя робота була мені справді, як то кажуть, «в радість». Я досить часто пригадую наших перших випускників університету – вони про нас не забувають, підтримують зв’язки з рідною альма-матер. Поза навчальною діяльністю, яка була є і буде головним завданням нашого університету, було цікавим і наше дозвілля – відзначення цікавих дат, проведення різнотематичних виховних заходів, численних екскурсій. Усе це сприяло всебічному розвитку особистості студента. Прикро, що нині, в силу часу і різних обставин, цього стало набагато менше. Турбують і виклики сьогодення – я, так би мовити, із когорти «старої школи» викладачів, звик спілкуватися зі студентами, безпосередньо, в аудиторії. Нині ж ми вже рік вимушені переважно зустрічатися зі здобувачами в режимі он-лайн. Попри все, ми намагаємося застосовувати різні види робіт, які викликають зацікавлення у студентів.

Хочеться, аби надалі в університеті було дедалі більше нових студентів. Вірю, що серед них будуть дуже цікаві особистості, з якими буде в радість працювати і, які досягнуть успіху і принесуть добру славу нашій альма-матер. Здоров’я та наснаги усім нам – нехай прийдешні відпустки та канікули відновлять наші сили, хай буде все гаразд у кожного хто нині читає ці рядки!».

Людмила Воловик – завідувачка кафедри географії, екології і методики навчання факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій:

Воловик Л.М.

«Я прийшла в університет у 2002 році на кафедру географії, екології та методики навчання, без будь якого наукового ступеня чи вченого звання, і одразу ж зрозуміла, що це сучасний освітній заклад, який має дуже гарне інфраструктурне розташування, з привабливим студентським містечком та гарною бібліотекою. Тут був молодий фаховий колектив, який щойно починав займатися науковою діяльністю під керівництвом нашого нинішнього ректора. Відтоді і донині ми вдосконалюємо свою діяльність, практикуємо нові підходи, нарощуємо свій науково-педагогічний потенціал за рахунок наших випускників. Тут кожен закладає для себе ціль, і швидко й впевнено рухається до неї.   

З нагоди цієї скромної дати хотілося б побажати нашому університету ті величезні перспективи, які він має і ставить перед собою. Творчих нам злетів, наукових здобутків та покращення наукового потенціалу нашої держави!».

Юрій Бобровнік – викладач кафедри публічного управління та адміністрування факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій, який відзначає свій день народження у один день з університетом:

Бобровнік Ю.В.

 «З 2001 року я пов’язав свою долю з Університетом Григорія Сковороди в Переяславі – тоді він ще був інститутом. Студентів було настільки багато, що потрібно було стояти в черзі, аби зайти на пари вранці – черга була довжиною 20-25 метрів. Переважна більшість студентів проживала в гуртожитках, і бувало так, що на баскетбольних майданчиках дві команди грали, а ще дві стояли в черзі. Загалом, І курс навчання запам’ятався мені величезною кількістю спортивних змагань і дискотек у підвалі другого корпусу університету. До слова, студентське самоврядування університету у тому, вигляді, який ми зараз маємо, з’явилося у 2005 році за ініціативи Дениса Мірошниченка, Антона Петруся, Артема Петруся і мене.

Основною перевагою нашого університету я вважаю управлінську команду. Той інститут 2001 року і університет 2005 року – це два різні навчальні заклади. Адже у професійному та викладацькому складі університет значно виріс, змінилося все – починаючи з аудиторій і бібліотек. У 2001 році, наприклад, серед нас, істориків, були такі книги, які були тільки в одному екземплярі. У 2005 році таких видань було уже дуже багато і можна було без проблем навчатися.

Майбутнє університету залежить від нас, викладачів, від студентського самоврядування та управлінської команди, але, на жаль, демографічна ситуація і загальнодержавні тенденції теж впливають на контингент студентів. Зараз відчувається конкуренція із великими ЗВО і в тому числі європейськими. Тому все залежить від нас і від того, як ми спрацюємо. Але мені здається, що сама структура навчання все-таки буде змінюватися, адже університет останні кілька років демонструє динаміку по зростанню кількості аспірантів, спеціальностей в аспірантурі та докторантурі. Велика кількість людей, які навчалися в нашій аспірантурі чи докторантурі, захищаються. Тож, можливо, це буде один із тих напрямків, де університет себе досить виразно і якісно проявить. А щодо педагогічних спеціальностей, я думаю, що будуть з’являтися нові освітні програми, яких раніше у нас не було, адже протягом останніх 20 років з’явилося багато нових спеціальностей, яких у 2001 році ще не було – це залежить від ринку праці.

Те, що мій день народження співпадає із днем народження університету – це, мабуть, все-таки просто співпадіння. Але, якщо зараз озирнутися і поглянути на своє життя, із 37 років, 20 я фактично проживаю в університеті. Любов до Переяслава у мене виникла саме завдяки альма-матер. Тому я можу сказати, що університет – це те місце, яке змінює людей, як правило, в позитивну сторону, і формує долі.

У цей день хочу побажати Університету Григорія Сковороди в Переяславі лише процвітання!».

Редакція нашого сайту доєднується до усіх теплих слів та побажань на адресу нашого університету та бажає усім хто гордо несе імена сковородинівців нових наукових звершень та відкриттів, блискучих ідей і їх успішного втілення, збереження і примноження накопиченого унікального досвіду, оптимізму, талановитих і відданих студентів, професійних випускників, гідного продовження і розвитку славних традицій університету. Історія триває, творімо її разом!

 

Спілкувався Максим Левченко

Перейти до вмісту