«Підпалювали текст в прямому ефірі, аби перевірити мене» – випускник університету, радіоведучий Олександр Скрипченко поспілкувався зі сковородинівцями • Університет Григорія Сковороди в Переяславі

«Підпалювали текст в прямому ефірі, аби перевірити мене» – випускник університету, радіоведучий Олександр Скрипченко поспілкувався зі сковородинівцями

Університет Григорія Сковороди в Переяславі > Публікації > Новини випускників > «Підпалювали текст в прямому ефірі, аби перевірити мене» – випускник університету, радіоведучий Олександр Скрипченко поспілкувався зі сковородинівцями

«Клуб випускників університету» повернувся до сковородинівського простору у безпечному дистанційному форматі – на екваторі місяця, 14 квітня 2021 року, на платформі Microsoft Teams відбулася довгоочікувана зустріч з впізнаваним радіоведучим, автором проєкту «Люди справи» на «Радіо Марія» та бренд-войсом телеканалу «Київ», випускником університету з впізнаваним голосом Олександром Скрипченком. Протягом півторагодинної бесіди він розповідав про свій життєвий та професійний шлях, ділився роздумами щодо освіти, кар’єри та успіху, українських радіостанцій та телебачення й відповідав на десятки питань присутніх. Поза оприлюдненням відеоверсії розмови на youtube-каналі Університету, яку ви знайдете нижче, хочеться поділитися з вами найцікавішими думками, висловленими гостем-випускником у ході цієї зустрічі.

Про університет і роки навчання у ЗОШ №4

«Я завжди пишався і пишаюсь тим, що навчався в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Я завжди вважав і вважаю себе його невід’ємною частиною, і завжди тішуся добрим новинам про ваші успіхи і гарні справи. Люди можуть вигоряти і втомлюватися, бо людські ресурси обмежені, але те що ви робите – це надзвичайно. Усім нам варто розуміти, що з-поміж викладачів та співробітників університету є ті, хто вклав у нього все своє життя,. У світі є деякі пафосні люди, які про щось кричать і б’ють себе в груди, проте наші діячі-педагоги просто беруть і роблять. І це надзвичайно цінно, сильно і важливо. Я про всіх пам’ятаю, і всім вам дуже вдячний, хоч нині можу не згадати всіх важливих імен.

Завжди згадую студентські роки з приємною усмішкою, маю надзвичайно гарні спогади про наших педагогів, як і ті яскраві моменти, коли ми могли разом відпочивати з однолітками, брати участь у різних проєктах. Я навчався на тодішньому педагогічно-індустріальному факультеті, коли ще «біологи» і «трудовики» були разом і вчилися в одному корпусі – я якраз застав оцей переїзд до корпусу у ЗОШ №4. Я жив у другому гуртожитку, на п’ятому поверсі – на навчання ми ходили пішки. Протягом тих трьох років, які ми там вчилися, мені трішки не вистачало навчання в головному корпусі, відчуття оцієї альма-матер і її масштабу. Після навчання зрозумів, що трудовиком я, найпевніше, не стану – що у мене інше покликання».

Як «трудовик» став радіоведучим?

«Моя діяльність розпочалася ще під час мого навчання в нинішньому ЦПТО – я до вступу в університет навчався там на кухаря-кондитера. У той час я приймав участь у різних театральних заходах (зокрема, аматорського театру «Кредо», з яким були перші «гастролі» різними українськими містами – прим.авт.), проводив якісь культурні вечори – зрозумів, що мені до вподоби бути на сцені і відчувати усі ці емоції. Що розмовний жанр це невід’ємна частина мого життя, і я в ній щасливий. Разом зі своїми друзями долучався до різних заходів в районному будинку культури та НЦК «Зустріч». Після вступу до університету продовжив і поєднував з навчанням свою діяльність – у КВНі, у танцювальному колективі «Акварель». То й був мій початок, як ведучого.

Надалі я почав мріяти бути радіоведучим – знав, що рано чи пізно там таки опинюся. Хотів заробляти на цьому кошти і вкладати їх у розвиток своїх якостей та талантів – інвестувати у свою мрію, так би мовити. Задля того, навіть, працював якийсь час у банківській сфері, у проміжку між радіостанціями у книгарні й у нафтогазовій компанії – на чому тільки було можливо я тоді економив, а зароблене і, подекуди, навіть, позичене витрачав на курси радіоведучих, хоч двічі їх так і не закінчив. Постійно практикувався, вчився говорити, невпинно читав вголос.

У 2011 році мене вперше запросили на радіо – в Прилуках мої родичі почули по радіо, що туди шукають радіоведучих, і моя сестра зателефонувала мені з цією новиною. На той момент я саме активно розсилав свої резюме в усі усюди, кудись пробувався. Звісно ж досвіду ще бракувало, та й з того часу я завжди ідентифікував себе виключно як україномовний радіоведучий – ще до того, як на долю країни випали Революція Гідності і війна на Сході. Вирішив спробувати поїхати в Чернігівську область на рік-два аби здобути цей досвід радіоведучого – пройшов кастинг на це місцеве Радіо «Планета», яке покривало кілька районів Чернігівщини і частину нашої Яготинщини. Я їм підійшов – запросили на стажування. Такий от був мій перший досвід лінійного ведучого та ведучого новин, який тривав два роки».

 Якими були перший робочий день та перший ефір?

«Я пригадую свій перший повноцінний день буквально деталізовано – то було за тиждень від початку стажування, і перших несамостійних ефірів. Зазначу, що перші виходи до ефіру – то завжди, як би ти його не намагався побороти, одночасний тремор і в голосі, і в руках. Хоч і було страшно, але я вперше сам вийшов на свій сольний ефір – в руках якісь папери, де усе прописано до дрібниць. Ідуть останні секунди якоїсь пісні – мені страшно… Говорив щиро, сказав слухачам що я вперше сам в ефірі, і запропонував «разом долати наші страхи під музику яка звучить в ефірі радіо «Планета»». Відчув, що впорався. Колеги, які стояли за склом, палко підтримували. Найприємніше було отримати зворотній зв’язок від слухачів. У нас була така програма, куди люди писали sms-повідомлення, передавали привіти й замовляли пісні, і от ті хто мене почули у той перший день писали що, мовляв, «не переживай, усе гаразд, усе чути і все нам подобається». Насправді усе це було дуже важливо, і це було приємно. Таким от і був мій перший робочий день, а далі було два роки поступової роботи в ефірі і над собою.».

 Що потрібно для того, аби стати радіоведучим?

«З таким питанням до мене звертаються доволі часто. Проте на нього немає однозначної відповіді. Найперше, усім охочим слід освоювати та розвивати навички розмовного жанру – без цього не можна. Не слід нехтувати курсами радіоведучих і самоосвітою, адже там дають базові знання. З вами попрацюють фахівці з технічного мовлення, філологи та лінгвісти – вони комплексно виправлять вашу мову і мовлення. Звернутися до них можна і в приватному порядку. Звертайтесь також до фахівців з вокалу – вони поставлять вам голос і навчать правильно дихати. Підходи різні, але точно системно і постійно слід досліджувати цю тему. А ще читати вголос хоча б по одній сторінці україномовного тексту в день. Себто, усе це комплексна робота – і акторство, і дикторство, й підхід до формату радіостанції, на якій ви прагнете працювати. Важливо ж не тільки те, що ви говорите, але й як ви це робите. Треба практика, практика і ще раз практика. Усе що тільки можна брати і вести беріть і ведіть. Якщо через карантин не має таких можливостей то завжди можна почати вести свій відеоблог і щось розповідати у YouTube чи Instagram, чи ще десь. Не бійтесь що спершу не виходитиме – усі з цього починали. У всіх не виходило, і потім, врешті, вийшло».

 Яким є підводне каміння професії?

«Радіостанція – це, найперше, колектив, де хтось може працювати більше і мати свої власні амбіції і своє бачення. До того ж, ці люди можуть мати різні уявлення і бачення, різний темперамент. Тут є місце великій вимогливості, і тут не бракує місця для елементарної заздрості, боротьби за «місце під сонцем», знецінення тебе як фахівця. Врешті, це такий же як і скрізь колектив з яким потрібно працювати. Тут тебе не любитимуть за твої гарні очі. Лише твоя професійність, відношення до роботи та вимогливість до себе може тебе витягти. Якщо ти втягнешся у якісь внутрішньоколективні «заруби» це може стати підставою твого звільнення. Мій принцип завжди був такий, що я «нікого не «лікую» і чужого не забираю» – працюю так як мені потрібно, і розвиваюсь. Участі в нарадах увесь час я принципово не брав, чекав рішень і завдань. Говорячи про якісь підводні камені, хочеться порадити вам завжди розвивати свої комунікаційні навички, розуміти що люди недосконалі і мають свої хиби, не керуватися емоціями. Радіо – це слава й відомість, і ті хто від неї страждає мають своє власне підводне каміння. Розумійте себе, цінуйте себе, любіть і розумійте інших людей й не дозволяйте себе принижувати».

Чи було в роботі місце для курйозів?

«Пригадую один із курйозів! Якось я читав новини в прямому ефірі з листків, дійшов до погоди і колеги мені, напівжартома, підпалили текст який я саме ось-ось мав прочитати. І от текст закінчується, тобі обпалює пальці, твій мозок активується, ти охоплюєш поглядом увесь текст, розумієш що нічого вже читати а ти ж повинен якось викрутитися. Колеги стоять і сміються з тебе, чекають як ти викрутишся з цієї нестандартної ситуації. Але я таки викрутився – своїми словами розповів, дістав цю інформацію десь із пам’яті. Бувало, що за дві хвилини до ефіру ми з лінійними ведучими встигали іноді з чогось пореготати, погаласувати, підколоти одне одного сміючись, без перебільшення, до сліз. А вже за лічені хвилини ти цілком серйозним голосом читаєш новини».

Чи існує пік успіху і кар’єрного росту радіоведучого?

«Серед колег є ті, хто всі роки мріє потрапити в кадр і працювати на телебаченні. Вони йдуть до цього 10-15 років, працюючи на одному місці і працюючи над собою. Комусь вдається, і для нього це пік. Хтось працює на радіо, швидко переходить на телебачення, а далі працює в кіно навіть чи знову повертається на радіо.

Моїм особистим піком на радіостанції став пік в новинах – я зрозумів, що вже впевнено «ходжу» в своєму сольному монологічному «квадратику», і мені не вистачає діалогу. Від того почало зростати самонезадоволення – я завжди марив програмою, у якій до мене приходили б люди які чогось досягнули і реалізували себе. Коли я відчув вигорання, я запропонував радіостанції, де працював, свій авторський проєкт, але мені сказали що він не підходить по формату станції. Тому я зрозумів, що мені слід рухатися далі і зважився на звільнення.  Мені пропонували й зараз навіть пропонують вести новини й далі, але вже в телеефірі. Проте я не погодився – і за якийсь час з’явилися «Люди справи». Себто, пік роботи на радіостанції прямозалежний з вашою великою метою до якої ви йдете, і залежить від того, чого особисто ви хочете від життя»

 Про авторський проєкт «Люди справи» на Радіо Марія. Чому там багато переяславців, і хто з’явиться в етері найближчим часом?

«Цей проект є моєю найбільшою гордістю, бо в ефірах я спілкуюсь з людьми від яких просто кайфую. Їхні історії життя для мене і моїх слухачів це показник і, судячи з відгуків слухацької аудиторії, відповідають на якісь їхні питання, допомагають їм. Себто, це корисний контент. Гостей підбирає і радить мій шеф-редактор, а моїм критерієм відбору є ті, хто зробив щось неможливе, або ж проявили себе не словом, а ділом, досягнули результату і це можна поставити у приклад іншим. Мова про людей які йшли за своєю мрією і не зрадили себе, які почули свій поклик серця.

Знаєте, мене захоплюють не стільки відомі особисті, які ті «люди справи» які живуть у Переяславі. Я подивився на своє оточення в нашому місті, і зрозумів що таких людей більш ніж чимало. Тобто, навіщо мені стягувати когось з вершин, виривати з графіків, якщо моя місія розказати історії життя, і досягнення які з’явилися з проблем і, в багатьох випадках, з нічого. Саме тому з’явилися в ефірі наші переяславські друзі, випускники нашого університету які стали на ноги, зробили себе, і розкрили свої таланти.

Стосовно гостей на найближчий час, то нині веду перемовини з відомим синоптиком Наталкою Діденко – вона професіонал, робить свою справу якісно і чисто, й це видно. Будуть незабаром письменники і youtube-блогери брати Капранови, деякі переяславці. За півроку планую що мені приділить час відомий кулінар Євген Клопотенко. Хочу аби якось завітав Дмитро Корчинський. У той же час, не обов’язково це будуть відомі люди, бо я шукаю людей «з народу» по критеріям їх досягнень. Ми їх можемо з вами не знати, а вони є».

Чому Переяслав не має власної місцевої радіостанції, і які перспективи її появи?

«Колись у нашому місті спробу зробити радіостанцію на ентузіазмі мав ще один випускник нашого університету – Олександр Максименко. Радіо було аматорським, звучало у центрі міста та в он-лайні. Студія була в НЦК «Зустріч», я її бачив на власні очі. Звісно ж, є міста у яких є свої місцеві радіостанції – приміром у тих же Прилуках на 50 тисяч населення їх є аж чотири, і вони конкурують ще з стількома ж загальнонаціональними радіостанціями. Аби зробити свою радіостанцію, по перше, треба бажання. По друге цю сферу треба вивчити стосовно питання фінансової зворотності її існування – вашого прибутку. По третє цьому треба присвятити час. Тут багато бюрократичних питань, як от змагання за частоту в FM-діапазоні. Я думаю, що для переяславців поки що це не актуально – треба аби хтось цим серйозно загорівся і вклав у це власні гроші, закупив обладнання відповідне, найняв персонал і ведучих на платній основі. Радіо то ж не лише музика яка звучить в ефірі згідно норм і квот, а й режисери, звукорежисери, механіки і техніки. То звітність про свою діяльність і перевірки. Врешті, то солідна сума грошей, і мені здається що ті хто й хотіли б, поки, напевно, не бачать у цьому сенсу. Звісно, це можливо, але поки, вочевидь, немає тих, кому це цікаво і хто б у це вклався».

 

«Клуб випускників університету» як партнерський проєкт з’явився в альма-матер у 2019 році за ініціативи Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених університету з метою знайомства студентів та науково-педагогічної еліти університету і містян із цікавими випускниками університету, які досягли високих професійних та особистих висот і готові поділитися своїм досвідом. Перед початком пандемії подібні зустрічі було проведено з низкою інших випускників університету: сертифікованим психологом Європейської психотерапевтичної асоціації  Іллею Корнієнком, реперкою Альоною Савраненко (Alyona Alyona), футболістом Віктором Циганковим, адвокатом та ведучим телешоу «Один за всіх» Сергієм Костирою та Літературним товариством імені Ярослава Потапенка, заснованого випускниками університету Тарасом Сафонюком, Максимом Левченком, Єлизаветою Томашевською та Наталією Толочко.

Автор публікації

Максим Левченко

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі, дозволяється за умови посилання на phdpu.edu.ua. При копіюванні матеріалів порталу для інтернет-видань обов’язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.

ПРОФІЛІ ВИКЛАДАЧІВ

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ

Академічні стипендії імені Героїв Небесної Сотні – хто може претендувати і як здійснюватиметься відбір серед сковородинівців?
06.05.2021
«Дивіться ширше на те, що вас оточує»: Андрій Длігач розповів про зміни у світі в найближчому майбутньому
05.05.2021
Наша колега Алла Шатковська розпочинає боротьбу з раком. Вона потребує нашої допомоги.
05.05.2021
Перейти до вмісту